Статті

Виправляти чи не виправляти помилки?

Помилки є невід’ємною частиною будь-якої діяльності людини, включно з процесом навчання іноземної мови. Це підтверджує відомий вираз Теодора Рузвельта: “Ніколи не помиляється той, хто нічого не робить”(“The only man who never makes a mistake is the man who never does anything.” Theodore Roosevelt)
Проте рішення, коли і як виправляти, може бути дуже складним для викладача. З одного боку, надмірне виправлення може призвести до того, що у студентів з’явиться страх говорити, аби не помилятися. 
           Отже, коли і як правильно виправляти студентів аби вони не втратили мотивацію до вивчення мови? Розглянимо усі можливі варіанти.

Коригування під час усного мовлення (correction while speaking).

1. Часова лінія (time line). Можна намалювати на дошці часову лінію, щоб продемонструвати учнівству зв’язок між використанням часової форми дієслова та часом, коли подія відбувається. Цей метод корисний, якщо учні плутають вживання часів – скажімо, Present Simple, Past Simple, Future Simple, Present Perfect тощо.


За допомогою цієї лінії простіше пояснити різницю між основними часами.
2. Коригування за допомогою знаку пальцем (finger correction). Ця дія показує учню/-иці, в якому місці свого висловлення він/вона припустив_лась помилки. Ми маємо змогу вказати на помилку мовчки й підштовхнути учня/-ицю до самокорекції. Ми показуємо класу одну руку і вказуємо на пальці один за одним, ніби це слова у вимовленому реченні. Ця стратегія працює особливо добре, якщо учень/-иця пропустив/-ла слово в реченні, оскільки він/вона бачить, в якому місці висловлення має бути слово.
3. Жести та/або міміка (gestures and/or facial expressions) корисні, коли ми не хочемо переривати учнів/-иць, але хочемо показати їм, що вони припустилися помилки. Стурбованого або здивованого вигляду вчителя/-ки часто буває достатньо, щоб вказати на проблему. Жести також можуть вказувати на різні типи помилок. Наприклад, жест, щоб вказати на необхідність минулого часу, – показати назад через плече. Жести для вказування помилок залежать від навчальної ситуації.
4. Фонетичні символи (phonemic symbols). Якщо учнівство ознайомлене з фонетичними символами, ми можемо використовувати їх, щоб звернути увагу на неправильно вимовлені звуки, вказуючи на відповідні символи у фонематичній таблиці або пишучи відповідний символ на дошці.


5. Ехо-корекція (echo correction) означає повторення того, що сказав/-ла учень/-иця з інтонацією вгору. Це показує, що десь є помилка, оскільки така інтонація звучить як запитання. Ця тактика ефективна тоді, коли учні/-иці роблять незначні обмовки (slips), які вони можуть виправити самі.
6. Ідентифікація помилки (identifying the mistake). Іноді нам потрібно вказати на помилку, зосереджуючи увагу учнівства на ній. Ця тактика частіше застосовується до помилок, які зумовлюються недостатнім володінням матеріалом. Ми можемо сказати: “Ви впевнені?”, щоб вказати на помилки. Потім можна зазначити правильний варіант.
7. Відтерміноване виправлення (delayed correction). Бувають непоодинокі випадки, коли краще не вказувати на помилку і не виправляти її одразу під час мовлення. Наприклад, коли учнівство бере участь у рольових іграх або інших завданнях, що вимагають “вільності” мовлення (fluency).
Натомість, ми можемо занотувати значні помилки, які помічаємо. По закінченні завдання, можемо назвати учнівству допущені помилки. Або ж написати неправильні варіанти на дошці та запитати, в чому тут проблема, та попросити запропонувати правильні варіанти, водночас не зазначаючи, хто саме яких помилок припустився.
8. Взаємокорекція та самокорекція (peer correction and self-correction). Взаємокорекція передбачає, що учні/-иці виправляють помилки один одного. Та іноді нам потрібно зазначити, що є помилка, щоб учні її виправили. Ми можемо підказати, де помилка, повторивши частину висловлення і зупинившись перед тією частиною, яку необхідно виправити.
Інші підказки – це жести та вираз обличчя. Іноді учні/-иці самі помічають помилку та швидко виправляють її. Взаємокорекція та самокорекція допомагають учнівству розвивати автономність та свідоміше ставитися до власних потреб у навчанні.
9. Ігнорування помилок (ignoring errors). Ми ігноруємо помилки, які належать до вищого рівня, ніж знання учнівства. Наприклад, учень/-иця початкового рівня, розповідаючи, чим він/вона займав_лася на вихідних, може неправильно висловитись у минулому часі. Ми не виправляємо цю помилку, оскільки учень/-иця ще не вивчав/-ла минулий час. Ми можемо переформулювати частину висловлювання, але не очікуємо, що він/вона виправиться.
10. Переформулювання (reformulating). Це тактика, яку використовують батьки, коли їх маленькі діти помиляються. Вони правильно повторюють висловлювання, не привертаючи увагу дитини до помилки. Можна також використовувати цей метод на уроці, особливо якщо ми не хочемо перебивати учня/-ицю чи зупиняти взаємодію.
11. Пояснення правила, наведення прикладу або визначення (giving the rule, an example or definition). Цей метод допомагає у навчанні дорослого учнівства з високим рівнем знань.

Коригування писемного мовлення (correction while writing)
Зазвичай вчителі вказують на помилки в письмових роботах певними позначками на берегах роботи. Ці кодовані позначки можуть вказувати на пропущене слово, неправильний порядок слів у реченні, помилку в написанні слова, лексичну помилку (помилкове вживання слова), пунктуаційну помилку, неправильну часову форму, не той прийменник тощо. Але можна також розробити код на позначення переваг письмової роботи, як-от влучний вислів, правильно вжита складна структура, гарна лексика та інші.
Інші способи коригування письмової роботи:
  • Виправлення (teacher correction). Вчитель/-ка пише правильний варіант у роботі учня.
  • Взаємовиправлення (peer correction). Учні/-иці читають роботу один одного в чорновому чи кінцевому варіанті та надають один одному консультацію – фідбек (feedback). Вони можуть також обговорити можливі варіанти виправлення.
  • Самовиправлення (self-correction). Учні/-иці шукають помилки у власній роботі. Така діяльність сприяє розвитку самостійності, здатності редагувати власну роботу. Загалом, усі учні/-иці мають перечитувати свої роботи (proofreading) – це один з важливих етапів розвитку навичок письма.
  • Ігнорування помилок (ignoring mistakes). Як і в усному мовленні (пункт 9), іноді доцільно ігнорувати помилки учнівства і в письмовій роботі.
Під час вживання коду виправлень чи виставлення балів за письмову роботу, ми рідко виправляємо всі помилки, оскільки це може демотивувати учнівство. Ми виправляємо помилки, допущені в тому матеріалі, який перевіряє ця робота, а також ті, які не чекаємо від учнів певного рівню – на структури та лексику, з якими вони вже знайомі.

Ось деякі поради щодо коригування помилок:
  • Важливо володіти багатьма способами коригування помилок та обирати відповідно до навчального прийому, мети, типів завдань, характеристики учнівства та ситуації.
  • Надмірне коригування помилок може призвести до небажання учнівства говорити на уроці через страх помилитися. Тож маємо ретельно зважувати, що коригувати, а що – ні.
  • Слід урізноманітнювати способи коригування помилок, обираючи найдієвіші в конкретній ситуації та уникаючи одноманітності.
  • Запитання на розуміння (concept questions) можуть бути одним зі способів перевірити, чи учні вжили ту мовну форму, яку мали на увазі.
  • Якщо кілька учнів припускаються тієї ж самої значної помилки протягом одного чи більше уроків, це іноді означає, що вся група потребує подальшої практики цього матеріалу. Якщо це незначні помилки, то вони не варті такої уваги. Якщо лише деякі учні припускаються цієї помилки, вони можуть індивідуально попрактикуватись усно чи письмово.
Важливо пам’ятати, що “людина вчиться на власних помилках”. А досвідчений викладач спрямує цей процес у найкращий спосіб.
Made on
Tilda